“Крапка також є джерелом базового добра, його запобіжником або відправною точкою. Із цього споконвічного досвіду ми починаємо усвідомлювати базове добро. Для початку, коли є Крапка, це безумовно. Ви не можете сказати, чи це погано чи добре, але це так “.
“Ця основна людська якість – спроможність раптово відкритися – найкраща частина людського інстинкту. Ви знаєте, що робити негайно, зараз – що є фантастичним. Це те, що ми називаємо Крапкою, або базовим добром і безумовним інстинктом. Коли маєш інстинкт справжнього інстинкту, то не думаєш: просто відчуваєш, тут і зараз “
Чог’ям Трунгпа. Велике Східне Сонце. Мудрість Шамбали. Бостон і Лондон, 1999.
Цей проект був створений художником Темо Свірелі в колаборації з сучасною українською архітекторкою та дизайнеркою Юлією Біатовою спеціально для Art Kyiv Contemporary VII в Мистецькому Арсеналі в Києві в 2012 році. Назва проекту відсилає нас до однієї з найважливіших концепцій тибетського буддизму та вчень Шамбали. Якщо коротко, то з точки зору тибетського буддизму кожна людина від народження має просвітлену основу (basic goodness) і впродовж свого життя обов’язково має досвід проблисків своєї просвітленої природи, але далеко не завжди це усвідомлює. Оцей проблиск, іскра і є Точка (The Dot). Цей досвід неможливо генерувати, він просто трапляється тут і зараз.
В цьому проекті художник представив свій характерний експозиційний прийом, який можна назвати “принципом синтаксису”, коли художник грає зі своїми живописними полотнами, розбиває свої триптихи і диптихи, поєднує їх з іншими полотнами та дзеркалами таким чином, що і самі окремі твори, і експозиція в цілому набуває потрібного змісту. В творчості художника цей проект завершив перехід від мислення окремими завершеними полотнами до мислення експозиційним простором, коли художнє послання структурується як речення, із окремих слів-полотен.
Крапка, олія, полотно, 120х100 см, 2003 та Полювання на метеликів, перша частина триптиху, 130х85 см, 2003
Друга і третя частини триптиху Полювання на метеликів були відхилені художником, бо привносили зовсім інший зміст в експозицію:
Темо Свірелі: “Прояви світу завжди цікавили мене і як людину, і як художника. Я не хотів би підносити щось, як особисто своє досягнення. Це здається мені безглуздою справою, через те, що поняття “особисто моє” взагалі не існує, це тотальний самообман. Мені б хотілося, що би в моїх картинах проявлялося не моє “я”, а мій дотик до світу, найрізноманітніші аспекти буття”.
Дзеркало в поєднанні з живописом вибудовує портал в реальність “по той бік дзеркала”.
Весна. Травень, олія, полотно, 200х145 см, 2001
Як розповідають учасники проекту, коли експозиція була майже завершена, Темо Свірелі був незадоволений, бо відчував, що чогось бракує, це було майже те, що він хотів втілити, але не те. Відчувалась напруга. Раптом він схопив паперову червону серветку, яку хтось лишив на столі поруч, зім’яв її і приклеїв скочем на стіну – простір відкрився. Це була Точка (The Dot). Цей гепенінг лишився поза зором публіки, але це свідчення учасників проекту є дуже важливим.
Темо Свірелі: “Мінливість – це універсальна якість всесвіту, тому питання форми і не-форми, абстрактного і реального, болю і радості, творення і руйнування, життя та смерті – не протилежні поняття, а рівноцінні прояви енергії причинно-наслідкового зв‘язку. Тому, ту чи іншу художню форму я застосовую як засіб для більш точної передачі суті явищ, з якими мені доводиться стикатися”.
Темо Свірелі: “Захоплення ідеями (не плутати с задумом!) відволікає художника від багатства взаємодії з матеріалом, який сам по собі може диктувати правильний хід і дарувати маленькі відкриття. Звичайно, варто роздумувати над тим, як зробити річ більш виразною, але справжній момент в мистецтві трапляється тоді, коли між думками виникає розрив, простір. Мистецтво, картина може сприйматися людиною, впливати на неї, безболісно минаючи стадію пояснення побаченного словами”.
Гра ілюзії приваблює.
Темо Свірелі: “Ми хотіли створити витонченний ілюзорний простір, який буде спонукати глядачів до гри”.
Темо Свірелі: “Якщо говорити про гру, то гра позбавлена будь якої концепції. Точніше сказати, при наявності концепції гра неможлива, тому що гра не є спробою реалізувати заздалегідь задуманий план, а є захопленням, поглибленням в сам процес дії, коли ця дія відбувається. Під час гри думки відсутні. Ми знаходимося всередині процесу, безпосередньо стикаючись з якістю того, у що залучені. Той, хто грає, відчуває тільки фактуру і рух поточного моменту мить за миттю. І для мене як художника це переживання є головною цінністю, одночасно і шляхом, і метою”.
Архітекторка та дизайнерка Юлія Біатова в центрі.
